Як тільки не називали пресу, починаючи з часу її виникнення: і хронографом, і дзеркалом, і документом історичних епох, навіть учителем, організатором. Хоча газети, журнали (часописи) порівняно із високохудожніми книгами, картинами, скульптурами, симфоніями нібито завжди здавалися вторинними, одноденними. Але ж ми є свідками того, як періодика того чи іншого часопростору сама стає об'єктом уваги книжників, джерелом первинних знань із духовної, економічної, політичної сфер суспільного буття для складання якомога об'єктивнішої, живої, історії.
Так часописи стають літописами.
Донедавна українська преса Західної України 1917-1939,1941-1944 років належала до кола проблем, офіційно закритих для публічного висвітлення, і була тривалий час terra incognita як для академічних досліджень з історії української журналістики, так і для принагідних чи поодиноких, як правило, спорадично-вибіркових наукових студій і розвідок рядових поціновувачів історії рідного краю, учителів-істориків, краєзнавців-аматорів і професіоналів, звичайного читача.
Ґрунтовне вивчення такого важливого пласта історичних документів і матеріалів, якими є газетні публікації різних історичних зрізів, особливо пов'язаних із історією України XX століття в освітленні не тільки центральної, а й регіональної періодики, постало нині на часі винятково актуально і з метою відновлення історичної справедливості, і з погляду необхідності ліквідації штучно витворених колишньою радянсько-тоталітарною ідеологією «білих плям» у царині висвітлення історико-журналістського процесу в Україні, і на потребу доконечного з'ясування визначальних пріоритетів тієї суспільно-історичної доби для побудови певних історичних перспектив, і в контексті вирішення основних завдань і задоволення наукових запитів та інтересів джерелознавства як допоміжної історичної дисципліни, і щодо витворення адекватної моделі української преси в загальнодержавних масштабах, забезпечення цілісності результатів журналістикознавчих досліджень тощо.
Генеративна роль журналістики в еволюційних державотворчих процесах неоціненна, й на сьогодні ще, на жаль, належно не оцінена. Із втратою реальної незалежності в історії України бували такі періоди, коли фактично функції держави в силу об'єктивних і суб'єктивних історичних обставин, що складалися на той час, різноманітних урядових і цензурних заборон, таємних і декларованих відкрито указів, циркулярів і розпоряджень, виконувала або журналістика, або література, або і та й інша разом, оскільки перших понад сто років після зародження на етнічних українських землях періодичної і неперіодичної (альманахи, календарі, літературні збірники тощо) преси їхній розвиток відбувався паралельно, не без явних і кардинальних позитивних взаємовпливів на еволюцію кожної. Українській журналістиці в такі моменти відводилася особлива історична місія, а часописи, які обслуговували різні сфери суспільного життя рідною мовою, ставали об'єктивною реальною потребою, трансформованим інстинктом самозбереження нації.
Українська легальна періодика Західної України 1917-1939,1941-1944 років натепер стала предметом не одного дослідження як у типологічному, так і в історико-еволюційному аспектах, проведених подекуди на локальному, подекуди на комплексному рівнях. Як засвідчують першоджерела й результати аналогічних наукових студій, в тому числі й монографії «Українська легальна преса Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя 1917-1939, 1941-1944 рр.» І. Павлюка, «Українські часописи Станіслава 1879-1944 рр.» М. Галушко (обидві - Львів, 2001) та інші й підбір газетних публікацій, вміщених у цій хрестоматії, тодішня преса порушувала чимало традиційних для України проблемних питань: Україна і Росія, Україна і Європа, проблема національної єдності, «малоросійства», історична місія України, необхідність виховання українця нового типу, Схід і Захід України, викриття хворобливого «месіанства» Москви.
Відтак виживати і повноцінно розвиватися українській пресі в таких умовах і з такими претензійними на позір програмними засадами було надзвичайно складно. Політико-адміністративна й територіальна розрізненість етнічних українських земель між східно-західними імперіями з усіма, що витікають звідси і спричинили незворотні для соціуму й політикуму диференційні відмінності в усіх ділянках суспільного буття наслідками, паралельний відчутно відрубний розвиток журналістики, політичної; соціально-економічної і духовної сфер на цих генетично споріднених споконвіку теренах, особливості розставляння акцентів у важливих питаннях забезпечення життєдіяльності цілісного суспільного організму з поправками на різні великодержавні проімперські пріоритети закономірно призвела в першій половині XX століття до критичних для української нації наслідків і процесів.
Явно вороже протистояння двох політичних систем - більшовицько-комуністичної і так званої буржуазно-капіталістичної - кардинальним чином відбилося на проекції майбутнього всієї України. Утім, з іншого боку, іноді це мало й деякі позитивні ефекти, як, наприклад, унеможливлення штучного витворення будь-яких, а передовсім побудованих на квазіархетипах, усталених еволюційних стереотипів або єдиних ідеологічних схем.
З огляду на історичні обставини, українська журналістика Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя 1917-1939,1941-1944 років - явище на свій час і в позачасовому вимірі самобутнє. Це період дії на неї різних, часто антитетичних за суттю, геополітичних і геокультурних факторів, постійного пошуку себе, відстоювання прав на існування, обстоювання суспільного статусу, утвердження і захисту позицій, а подекуди і взагалі виживання. Існування української преси під польською окупацією західноукраїнських земель у 1917-1939 роках було надзвичайно утруднене заборонами, конфіскатами, ув'язненнями редакторів. У особливо тяжких умовах перебувала преса на північно-західних землях, відмежованих польським урядом від галицько-великоукраїнських впливів так званим сокальським кордоном. Тому й характеризується преса Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя несталістю, псевдополітичною заанґажованістю.
Нічого не змінилося посутньо щодо цього питання і згодом, внаслідок перепідпорядкування міждержавних повноважень і політичних впливів на ці землі з боку сусідів-узурпаторів. З початком Другої світової війни більшовицька політика була спрямована на цілковите знищення української преси через уніфікацію, русифікацію, централізацію, ліквідовуючи практично всі видання, створюючи цілком нові органи комуністичної пропаганди. 1941 року на Волині особливо посилився радянський терор, супроводжуваний масовими вбивствами по тюрмах українського населення.
З приходом на ці землі німецької окупаційної влади українці приступили до відновлення української преси, але окупанти підпорядкували її гострій цензурі. Газети часів «Райхскомісаріату» та «Генеральної Губернії» могли тільки вихваляти німецький режим і сприяти вербуванню українських робітників до Німеччини. Справжній національний дух у них жорстоко присікався фашистами, як і недавніми більшовиками. Одностайним у мешканців окупованих територій і нової влади (і це відповідно відображено на сторінках тутешньої тогочасної преси) було хіба ставлення до попереднього режиму, силою запровадженого 1939 року на цих землях внаслідок великодержавних політичних інтриг між Радянським Союзом і фашистською Німеччиною під ілюзією визволення.
Українська преса Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя, не володіючи такими фінансовими і технічними можливостями, як преса польська чи єврейська, не могла дозволити собі бути безпристрасним інформатором, субстанцією, що допомагає утримувати динамічну рівновагу в нормальному (у політичному, економічному, духовному сенсах) суспільстві. В історії української преси, справді мов у дзеркалі, відбито всі перипетії нашого національного життя на всіх етнічних територіях і в головних зосередженнях еміграції.
Простежуючи соціальне синхронне буття за розвитком преси, можна відкрити тісні зв'язки реальності текстової з реальністю політичною, ідеологічною, «боротьбістською» заанґажованістю мас-медіа націй-колоній, націй у стані громадянської чи зовнішньої воєн.
Практично всі політичні партії, рухи й угруповання Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя, включаючи й комуністичну партію Західної України, в ті чи інші часи на тому чи іншому просторі мали свою періодику.
Основними центрами видання української преси в означений період (1917-1939,1941-1944 рр.) у цьбму регіоні були Луцьк, Рівне, Холм, Пінськ, Кременець, Дубно. З-поміж найвпливовіших і найрезонансніших часописів того часу були: «Дзвін», «Досвітня зоря», «Молоде село», «Наше життя», «Рідний колос», «Рільник», «Церква і нарід», «Волинь», «Пінська газета», «Український голос» та ін.
Добираючи й укладаючи матеріали цього видання, автори намагалися якомога вичерпно, до нюансів, передати і врахувати усі зазначені вище моменти й особливості, відобразити антураж історичної епохи, політичні, соціальні та духовні перипетії тогочасного життя в усій його повноті та багатоманітті.
У хрестоматії зібрано найцікавіші і найрепрезентабельніші оригінальні публікації, що побачили світ на шпальтах української легальної преси Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя у 1917-1939,1941-1944 роках. Матеріали класифіковані за одинадцятьма тематичними напрямками. При укладанні розділів хрестоматії ретельно дотримано ідейно-тематичний принцип формування і логіка подачі газетних матеріалів у такому порядку: національно-патріотична проблематика, політика і моральність» гостро-полемічні публікації, соціальна сфера, селянське питання, церковне життя, пресові та наукові проблеми, освіта, культура, пізнавально-інформаційний калейдоскоп.
Кожну з уміщених у цьому виданні публікацій подано без будь-яких редакторських правок та змін, за винятком хіба незначних і несуттєвих скорочень, які жодним чином не вплинули на зміст передрукованого та вміщеного тут матеріалу. Формуючи розділи і підбираючи до них тексти, автори намагалися якомога менше або й зовсім не втручатися в оригінальні тексти, аби тим самим адекватніше передати стиль і дух епохи, яка покликала їх до"життя. Відтак цілком можливим є надрукування в межах одного розділу газетних статей, первісно написаних і опублікованих за різними правописними і мовностилістичними нормами.
Газетні матеріали кожного розділу хрестоматії подано у хронологічній послідовності, безвідносно до назв видань, де вони були опубліковані.
Крім того, на жаль, не до кожної вміщеної у хрестоматії статті додано вказівку-посилання іноді на рік, іноді - місяць і/або число видання, де вона була надрукована першопочатково, оскільки при «польовому» зборі матеріалу (десять років тому) дослідники не планували видавати друком хрестоматію, а тепер відновити ці бібліографічні дані практично неможливо. У такому разі матеріали цікавили авторів-упорядників суто типологічно, вони могли бути надрукованими на будь-якому етапі з означеного хронологічно відтинку дослідження. Разом із тим, до окремих журналістських текстів подано два або й три покликання - як на паралельні їх видруки, так само як і на передруки.
Основними джерелами, літературою для виявлення та звірки часописів були бібліографічні, історичні та краєзнавчі праці «Бібліографія української преси в Польщі (1918-39) і Західньо-Українській Народній республіці (1918-19)» Є Місила, «Історія української преси» А. Животка, «Преса. Перша міжнародна виставка світової преси в Кельні. Думки і вражіння українця» О. Назарука, «Західноукраїнська преса 1900 - початку 50-х років: Особливості функціонування, періодизація, структура (короткий нарис)» С. Костя, «Українські часописи Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя (1917-1939)» та «Українська легальна преса Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя 1917-1939,1941-1944 рр.» І. Пав- люка, бібліографічний список «Періодичні видання Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя (1835-1944)» Ю. Лащука, Г. Бухала, О. Ошуркевича; наукові та науково-бібліографічні праці Науково-дослідного центру періодики Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України. Використовувалися також «Енциклопедія українознавства» за ред. В Кубійовича, «Українська преса з перспективи 150-ліття» Ю. Тернопільського та «Українська загальна енциклопедія». Опорною джерельною базою історико-бібліографічного дослідження видань були фонди Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, Державного архіву Волинської області, Наукової бібліотека Львівського національного університету ім. І. Франка, Науково-довідкової бібліотеки Центрального державного архіву вищих органів влади.
У поданому як додатки бібліографічному описі українських легальних періодичних видань Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя 1917-1939,1941 - 1944 років (усього - 128 найменувань) при цитуванні збережено правопис назви та вихідних даних того чи іншого джерела. Деякі відомості про українсько-польські та українсько-німецькі часописи (заголовки, підзаголовки) подано паралельно двома мовами або ж польські чи німецькі тексти - сучасною українською мовою.
Основною підставою, яка покликала до життя це видання, була недостатня кількість джерел або обмежений чи й повністю закритий доступ до них для широкого кола та різного рангу дослідників.
Сподіваємося, пропонована книга знайде належний відгук серед чільного загалу читацької аудиторії - поціновувачів незаангажованої жодними впливами й об'єктивними та суб'єктивними обставинами української минувшини - журналістів, пресознавців, істориків, краєзнавців, бібліографів, культурологів, філологів, студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів, усіх, хто цікавиться історією преси.