Комерційне радіомовлення: журналістика і підприємництво в радіоефірі - Гоян О.Я.

Комерційне радіомовлення, яке виникло у США в 20-х роках XX століття, докорінно змінило загальну ситуацію в інформаційному світовому просторі, структурувало радіомовний ринок і вплинуло на подальше формування як практики, так і теорії світової радіожурналістики. Приватна власність на засоби масової комунікації зафіксувала нові форми виробничих відносин у сфері мас-медіа, визначила пріоритетні напрями розвитку електронних ЗМІ, зокрема, радіомовлення. Тому сьогодні, коли радіожурналістика і підприємництво взаємопов'язані й взаємозалежні, постає проблема дослідження якісного рівня збалансованості радіомовлення як у комунікативному, так і у соціально-економічному аспектах функціонування суспільства. Окрім того, комерційне радіомовлення як засіб масової інформації настільки потужно впливає, зокрема в країнах колишнього Радянського Союзу і Східної Європи, на політичні та соціальні процеси, що, вивчаючи його специфіку, актуально розглянути також і геополітичний аспект.

Зрештою, в журналістикознавстві побутує теза, яку подекуди цитують вітчизняні дослідники радіомовлення: все, що стосується специфіки комерційного радіомовлення - вже винайдено до нас, а нам залишається лише (вдало чи невдало) інтерпретувати її для місцевих або регіональних ринків. Тобто йдеться про усталені й десятиліттями напрацьовані технології комерційного радіомовлення, які у кожній країні можна адаптувати до національно-ментальних особливостей та моделювати відповідно до економічного розвитку й політичної ситуації. Безперечно, з цим можна погодитися. Однак не треба забувати, що комерційне мовлення не може розвиватися в такому суспільстві, яке не підготувало для нього певних передумов, отже, комерційне радіомовлення потребує певних суспільних та медійних трансформацій, за допомогою яких ці інтерпретації стануть можливими.
На початку 90-х років теорія і практика української радіожурналістики актуалізували ряд питань, які стосувалися становлення українського комерційного радіомовлення. Наприклад, чому, окрім відомих існуючих політичних та соціально-економічних передумов, приватні комерційні радіостанції з початку 90-х років в Україні та в інших пострадянських країнах поступово забирали аудиторію від державного радіо, яке також, до речі, здійснює комерційну діяльність? Одна з можливих відповідей така: бо спілкування із слухачем, на відміну від переважно академічно правильного та ідеологічно витриманого, здійснювалося на рівні «натхнення». Тоді наступне запитання: невже академічність викладу інформації або ідеологічний підтекст не можна пропонуватися аудиторії з «натхненням»? Безперечно, можна! Однак в цьому випадку йдеться про таке спілкування з аудиторією, коли її присутність чи відсутність прямо пропорційно позначається на власне самому існуванні радіокомпанії, а, отже, насправді йдеться про поєднання радіожурналістики і підприємницької діяльності в радіоефірі, про радіомовлення і ринкові закони, про журналістські професії в контексті менеджменту й маркетингу, про національну, соціальну й культурну ідентичність українського комерційного мовлення, про його потенціал в контексті демократичних перетворень у суспільстві та розвитку плюралістичного й відкритого інформаційного простору.

Різні типи форм власності на засоби масової інформації, неоднакові підходи до розуміння ролі комерційних медіа в суспільстві, специфічні етапи розвитку комерційного радіомовлення тих країн, які впливають на формування українського радіомовного ринку, - все це є незаперечним аргументом на користь наукового обґрунтування та вагомим надбанням для сучасного журналістикознавства. Становлення й розвиток українського комерційного радіомовлення та його місце в системі світового, структура сучасного українського радіо: від державного - до недержавного (приватного й громадського), від неприбуткового до комерційного - це значний досвід функціонування класичної моделі комерційної радіожурналістики. Тут також важливо враховувати, що етапи формування комерційного радіомовлення в країнах з різним економічним потенціалом, загальноприйнята світова схема бізнес-плану станції та український досвід, технічна концепція комерційної радіостанції й технологізація журналістської праці на сучасному радіо, структурна, типологічна і жанрова моделі комерційного радіомовлення, формати радіостанцій і формати національної ідентичності, нова галузь стилістично-фонетичного моделювання ефіру - це необхідні складові дослідження, які дозволяють загалом говорити про специфіку інтеграційних процесів українських комерційних ЗМІ до світових прогресивних мас-медіа.

Актуальною і непересічною є увага до психосинтетичних технологій сучасного радіомовлення, які використовують комерційні радіоорганізації для впливу на аудиторію, до технологічної взаємопов'язаності й взаємозалежності журналіста, слухача і рекламодавця в контексті комерційного і творчого менеджменту на радіостанції, до специфіки зворотного зв'язку й інтерактивного мовлення, до супутникових, цифрових та інтернет-технологій у радіомовленні, до моніторингу аудиторії комерційного радіо і PR-технологій в радіоефірі. Все це також комплексно визначатиме напрями подальшого розвитку української комерційної радіожурналістики в контексті світових електронних мас-медіа.

Саме увесь цей комплекс технологій, який визначає основи комерційної радіожурналістики, й пропонується до розгляду. Суттєвим є також і те, що існує ряд наукових і науково-популярних досліджень, які окреслюють ці технології з позиції світової практики і теорії журналістикознавства, до яких належать праці Дж. Брауна, Ю. Буданцева, Л. Гейдж, М. Голядкіна, П. Гуревича, Р. Джо, Т. Кийта, У. Коула, Д. Любосвєтова, В. Мариновича, В. Ружникова, І. Тхагушева, В. Хелемендика, В. Цвіка, А. Шереля, В. Ярошенка, та ін. А також окремі праці вітчизняних авторів В. Бебика, О. Гриценко, В. Іванова, О. Мелещенка, В. Лизанчука, І. Мащенка, В. Миронченка, В. Олійника, Т. Петріва, О. Пономаріва, В. Різуна, О. Хомина, О. Чекмишева, А. Чічановського, В. Шкляра та ін. й публікації в світовій періодиці та електронних джерелах. Результати цих досліджень сприяли систематизації у цій монографії всього досвіду розвитку й становлення українського комерційного радіомовлення в контексті світового, а також констатації, що вітчизняне комерційне радіо з певними характерними особливостями у творчому і бізнесовому аспектах розвиватиметься як модель, притаманна для країн, які прагнуть інтегруватися до світової прогресивної спільноти, а сама комерційна радіожурналістика є одним із рушіїв демократичних процесів у суспільстві.

Автору цієї монографії випала можливість спостерігати, як розвиток і становлення світового комерційного радіомовлення суттєво позначалися на вітчизняній радіожурналістській освіті, оскільки, працюючи протягом останніх п'ятнадцяти років на кафедрі телебачення і радіомовлення Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доводилося брати участь у реорганізації навчальних планів і навчально-виробничого процесу на кафедрі, застосовувати, як й інші викладачі, сучасні практичні методики з підготовки радіожурналістів, переносити досвід спілкування зі співробітниками комерційних радіостанцій до студентських аудиторій. Дійсно, за цей час в українському радіомовленні відбулася зміна парадигм й, передусім, змінилося розуміння радіожурналістики як прикладної науки, оскільки сьогодні вона функціонує у системі радіомовного ринку, і відома формула «говори так, щоб я тебе бачив і відчував; говори так, щоб я бачив і відчував те, що бачиш і відчуваєш ти» сприймається в контексті підприємницької діяльності в радіоефірі, тобто виготовлення певного продукту на продаж із метою отримання прибутку. Це означає, що радіожурналіст після навчання у вузі, потрапляючи на цей теле-радіоринок, прагне виготовляти такий творчий продукт, який буде продаватися, тобто приносити прибуток його радіокомпанії, а, отже, і йому самому. Тому сьогодні варто наголошувати на тому, що змінився також і сам студент, майбутній радіожурналіст, який діє більш прагматично, розуміючи, що повинен за допомогою свого фаху виборювати робочі місця на ринку праці. Корпоративність студентської лави й конкуренція на ринку праці - увесь процес формування сучасного радіожурналіста й принципи радіожурналістської освіти повинні базуватися, поза іншим, на розумінні теорії комерційного радіомовлення, й передусім на тісному поєднанні теорії й практики, на відчутті внутрішньої жанрової специфіки радіоефіру та її здатності завойовувати аудиторію, що, зрештою, потрібно відчувати і чому необхідно навчитися.

Розглядаючи теорію комерційного радіомовлення, технології, які її формують, а також специфіку українського комерційного радіо, сьогодні важливо зосереджувати увагу на таких позиціях:

1. Комерційне радіомовлення України, яке на відміну під більшості країн Європи, виникло перед становленням громадського радіо, стало потужним засобом масової комунікації, й хоча функція розважання за світовою практикою й вважається основою характеристикою комерційного радіоефіру, в країнах перехідного періоду від тоталітарного до посттоталітарного й пострадянського суспільства, функції інформування й просвітництва в комерційній діяльності радіоорганізацій також мають першочергове значення.

2. Формування комерційного радіомовлення у пострадянських країнах характеризується, передусім, як пряме запозичення європейських цінностей, що потрапляють на особливий політико-економічний та соціальний ґрунт з ментальними ознаками такої спільноти людей, як радянський народ. Однак, із поступовим утвердженням національних та соціолінгвальних цінностей і традицій у суспільстві, із формуванням ринкових умов у сфері медіа, комерційне радіомовлення виявлятиме індивідуальні особливості на тому чи іншому медіаринку, в тому числі й українському.

3. Комерційне радіомовлення, на відміну від державного, що є характерним для пострадянських країн - це нова сфера стилістично-фонетичного моделювання ефіру й спілкування з аудиторією, це нові методи журналістської роботи й стандарти журналістської діяльності, які ґрунтуються, передусім, на застосуванні творчого журналістського менеджменту й розширеного розуміння специфіки радіожурналістської професії.

4. Українська, як і вся пострадянська комерційна радіожурналістика, - це специфічний набір форматів, типів програм і жанрів мовлення, що зорієнтовані на цільову аудиторію. Це перехід від основних форматів до спеціалізованих, від бажання охопити масову аудиторію до чіткої її градації на певні цільові групи, це саме той процес, який відбувається й у світовому комерційному радіомовленні.

5. Розглядаючи комерційне радіо як перспективу розвитку українського радіомовлення у загальноєвропейському та світовому інформаційному просторі, що, окрім усього, потребує внесення певних змін до основ вітчизняної радіожурналістської освіти, важливо зазначити таке: незалежно від того, що комерція в медійній галузі, зокрема, й у радіоефірі, має й зворотній бік, який ще називають «фінансовою заангажованістю», комерційне радіомовлення, поза тим, є ознакою розвитку плюралізму, гласності й відкритості медіа, ознакою демократизації суспільства та інтеграції вітчизняних медіа до загальносвітових прогресивних ЗМК.

Як уже зазначалося, сучасна комерційна радіожурналістика - це прикладна наука, яка діє в контексті ринкових законів і також є наукою про бізнес та форми підприємництва в радіоефірі, в той самий час як бізнес і підприємництво є змістом існування комерційної радіожурналістики як творчого процесу. В результаті такого поєднання форми та змісту, за певних політичних, економічних та соціальних передумов розвивається радіомовний ринок, сенс існування якого виправданий тоді, коли радіокомпанія пропонує на продаж продукт і починає отримувати прибуток. Для студентів такс сприйняття комерційної радіожурналістики, яка властива для радіоорганізацій будь-якої форми власності, і куди, зрештою, вони прийдуть після завершення вузівського навчання, має важливе значення, оскільки сучасне радіомовлення як індустрія вимагає певних стандартів журналістської діяльності.

Для того, щоб на рівні радіо журналістської освіти виокремити ці стандарти, необхідно було змінювати методологію викладання у фахових вузах і, основне, пов'язати її з перспективами розвитку сучасної радіожурналістики. Тому профільними вузами, зокрема Інститутом журналістики, був запропонований ряд додаткових нормативних дисциплін і спецкурсів, які збалансували співвідношення між розвитком вітчизняної журналістської теорії та практикою сучасного українського телерадіоефіру (наприклад, «Радіоменеджмент», «Недержавне радіомовлення», «Радіомаркетинг», «Міжнародне радіомовлення», тощо). Окрім того, були повністю оновлені такі профільні дисципліни, як «Основи мікрофонного мовлення» й «Технічні засоби радіомовлення», бо стандарти журналістської роботи включають також розуміння нових технологій, застосовуваних під час виробництва радіомовної продукції. Нові радіотехнології, які постійно розвиваються, поліпшуються й змінюються, також впливають на вдосконалення навчальних планів - і за всім цим повинна стежити журналістська наука, щоб не відставати від практики радіомовлення.

Нові формати радіомовлення (власне комерційних радіокомпаній) передбачають нове розуміння професії журналіста, який може бути ведучим ефіру (модератором), презентером новин, редактором (випусковим, літературним редактором) програми, ді-джеєм (музикознавцем), радіорепортером, коментатором, оглядачем (аналітиком ) або, зрештою, «людиною-оркестром», яка здатна поєднати всі ці професії в ефірі. Звичайно, ці параметри журналістської діяльності цілком є характерними для радіомовлення минулих десятиліть, оскільки передбачають чітко визначені рамки застосування творчого процесу. Сьогодні всі вони універсально пов'язані між собою технологічними рамками, тобто вмінням виготовляти інформацію за допомогою нових радіомовних технологій (цифрове радіомовлення, внутрішні комп'ютерні мережі радіостанцій, передача аудіофайлів через Інтернет тощо) і за допомогою мультимедіа (професійні редактори звуку, компресори звуку, відео та аудіоархіви і т.д.).

Зрештою, є певний ряд журналістських професій, які пов'язані з формуванням радіостанції як ділового підприємства, і які саме в комплексі повинні забезпечувати як рейтинг, так і її прибутковість. Тому їх можна характеризувати за рівнем участі у виробничому процесі й рівнем відповідальності перед слухачами або засновниками станції, зрештою, рівнем важливості для остаточного становлення радіостанції. І це, справді, ті журналістські професії, яким необхідно приділяти максимальну увагу в навчальних планах із радіожурналістики. Коментатор, оглядач, спеціальний кореспондент, ведучий програм, редактор, репортер - це ті професії, специфіку яких обов'язково варто вивчати. Кожна з цих професій є запитаною на сучасному радіо, а всі разом вони окреслюють професіограму сучасного радіожурналіста.

Окремо варто говорити про механізми створення радіопрограми для комерційного радіоефіру, а також про завдання, які у зв'язку з цим постають перед сучасною радіоосвітою. Навчити студентів відчувати специфіку верстки радіопрограми й форматування радіоефіру - це проблема як технологій, так і того, що називають «людський фактор». Програма як продукт журналістської роботи на радіо відзначається певною методикою творчості й зорієнтованістю на ринок, яку потрібно знати і розуміти майбутнім професіоналам.

Отже, із постійним розвитком інноваційних технологій в інформаційному просторі України, із становленням комерційного радіомовлення, а також із появою на мас-медійному ринку нового розуміння професії радіожурналіста, постає необхідність внесення певних змін щодо системи вітчизняної вузівської підготовки кадрів для радіомовлення та осучаснення професіональної діяльності радіожурналіста. Сьогодні важливо зрозуміти, що радіожурналіст – це не лише, власне, творець в ефірі, а й організатор творчого процесу в редакції, студії чи станції, бо творчий процес у системі комерційного радіомовлення варто розглядати не лише в контексті індивідуальної ефірної творчості, а й у контексті творчої колективної діяльності. Саме тому, використовуючи для характеристики сучасного радіомовлення формулу: товар-гроші-прибуток, важливо також розуміти, що сучасне радіо - це не машинка для виробництва грошей для певного індивідууму або колективу, а засіб масової комунікації, який працює в суспільстві, а, отже, зважає на прийняті в ньому економічні закони.

Вивчення та освоєння специфіки менеджменту в засобах масової інформації є важливим етапом формування сучасного журналіста-професіонала, і сучасний розвиток радіомовлення, в тому числі й українського, варто сфокусовувати на двох напрямах: креативному та управлінському. Тому сьогодні, коли мас-медіа тісно взаємопов'язані з бізнесом, стали видом і формою бізнесу, ця сфера діяльності журналіста є необхідною для введення до навчального процесу спеціалізованих вузів. Менеджмент у радіожурналістиці, безперечно, має свої особливості, бо пов'язаний із функціональними особливостями радіомовлення як виду ЗМІ та його місцем у структурі українських мас-медіа.

Сучасний журналіст - це не лише творець в ефірі, а й творець у бізнесі, підприємець, який повинен бути обізнаний не лише з основами менеджменту та маркетингу радіомовлення, а й розумітися на деталях фінансової діяльності радіокомпанії, вміти відчувати актуальність змін для досягнення спільної мсти. Це вміння пов'язане з творчістю і в ефірі, і в управлінні. Результатом цієї творчості є участь у розподілі прибутку від журналістської діяльності. І саме такий підхід до розуміння специфіки сучасної радіожурналістики додатково, якщо не першочергово, дозволить стимулювати під час навчального процесу інтерес студентів до максимального опанування основами професії радіожурналіста. І саме тому, завершуючи це монографічне дослідження, варто не лише очікувати подальших досліджень творчого й управлінського становлення українського комерційного радіомовлення в контексті світового, а й формування фундаментальних основ вітчизняної радіожурналістики як науки, що базується на сучасних технологіях розвитку радіомовлення.